У письмових документах Вільшана вперше згадується як місто у 1598 році. Її назва походить очевидно від річки Вільшанки, відомої з літопису ще з ХІІ століття. Побутує і інша версія, що «Вільшана» — похідне від свовосполучення «вільним — шана». В самому селищі відома легенда, що дочці Ярослава Мудрого Ольші (Олісаві) належало поселення, яке називали острожок Ольші (назва згодом трансформувалася у Вільшану).
На картах французького інженера Боплана, виданих 1650 року, Вільшана позначена як велике укріплене поселення. У складі гайдамацьних загонів вільшанці нападали на шляхетські маєтки, наганяючи страх на панів. 1742 року гайдамаки перестріли на шляху до Вільшани шляхтича В. Буяльського, забрали в нього гроші й заказного листа. 1750 року загін О. Письменного відбирав у панів коней. Для розправи з населенням 9 червня 1766 року до Вільшани прибуло кілька тисяч польських солдатів. Крім переслідування повстанців, вони зганяли людей на спорудження військових укріплень («чотири тижні в роботі мучили»), грабували місто. Боролися жителі Вільшани і проти насильного насадження.уніатства. 1767 року у вони скаржилися переяславському єпископу, що за відмовлення приймати уніатство штрафують, у священиків і прихожан Вільшани забирають майно. В 1830 році Вільшану у спадок отримала графиня Олександра Василівна Браницька.
У 19 столітті у селі почали зароджуватись капіталістичні відносини. У Вільшанї діяли винокурний, цегельний і поташний заводи, млини. Цукровий завод, побудований 1845 року поміщиками Браницькими, уже 1847 року переробив 9128 берковців цукрових буряків. На підприємствах працювали розорені селяни-кріпаки. Медичне обслуговування, як і освіта були у занедбаному стані. Тут була тільки парафіяльна школа, де навчалося 59 хлопців і 37 дівчат.
Після реформи 1861 року на 1220 ревізьких душ Вільшани було виділено 2090 десятин землі, у тому числі 2088 орної. 144 селянські господарства, серед них багато вдів, залишилися без наділу. Поміщик отримав 2754 десятини, прибравши до рук, 700 десятин належних вільшанцям за інвентарем 1847 — 1848 років. 3а одержану землю селяни повинні були сплачувати щорічно по 4771 карбованців 54 копійки протягом 49-ти років.У повоєнні роки у Вільшані відновили роботу всі чотири колгоспи, яким Червона Армія дала 50 коней. МТС наприкінці 1944 року вже мала 62 трактори, 13 комбайнів, 24 молотарки тощо. Запрацювали школи, лікарні, будинок культури, бібліотеки та інші заклади. Уже 1948 року всі колгоспи досягли довоєнного рівня врожайності всіх сільськогосподарських культур.
1950 року колгосп ім. Сталіна за високі урожаії пшениці став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Голова артілі Т. Г. Хижий був нагороджениЙ орденом Леніна, бригадир М. О. Кураса — орденом Трудового Червоного Прапора.
У березні 1964 року вільшанські колгоспи злилися в одну сільськогосподарську артіль «Правда», що об’єднала понад 1200 дворів колгоспників, обробляла майже 5,5 тисяч га землі, в тому числі 4 тисячі орної.
Напередодні 1964 року в Вільшані відкрився новий комплекс дільничної лікарні на 75 ліжок з поліклінікою й аптекою. В лікарні були обладнані хірургічне, терапевтичне, дитяче та пологове відділення, кабінети: рентгенологічний, фізіо-терапевтичний та Функціональної діаностики, клінічна та санбактеріологічна лабораторії. Обслуговували лікарню 102 медичних працівники, в тому числі 12 лікарів.
В 1965 поці село Вільшана отримує статус селища міського типу.
Станом на 1972 рік в селищі мешкало 5,1 тисячі чоловік. Працювали середня і восмирічна школи, школа-інтернат, будинок культури на 550 місць, селищний клуб на 200 місць, побуткомбінат. Всі бібліотеки мали книжковий фонд у 47 тисяч примірників.
Історія Вільшани
